Регіон моделювання Ренесансу має розмір близько 30000 світлових років та відображає скупчення молодих галактик, які генерують випромінювання (біле) і метали (зелене) при нагріванні навколишнього газу. Ореол темної матерії, розташований за межами цього нагрітого регіону, утворює три надмасивні зірки, кожна з яких у понад 1000 разів перевищує масу нашого Сонця, які швидко стануть масивним чорними дірами, а потім і надмасивними протягом мільярдів років. / фото Advanced Visualization Lab, National Center for Supercomputing Applications

Січень 25, 2019

Катерина Палій

Опубліковано в Новини

25 января 2019

Ученые продолжают открывать все новые и новые удивительные свойства объекта пояса Койпера под названием 2014 MU69, по мере того как снимки, присылаемые аппаратом НАСА New Horizons («Новые горизонты»), становятся все более подробными.

На этом новом снимке, сделанном во время исторического пролета зонда мимо объекта пояса Койпера под названием Ultima Thule, представлен вид с близкого расстояния этого древнего объекта, расположенного на внешнем краю Солнечной системы.

Полученный при помощи широкоугольной камеры Multicolor Visible Imaging Camera (MVIC), входящей в состав бортового инструмента Ralph зонда New Horizons, этот снимок был сделан в то время, когда объект Ultima Thule находился на расстоянии 4200 километров от космического аппарата в 5:26 GMT 1 января – всего лишь за 7 минут до максимального сближения зонда с космическим камнем. Этот снимок, исходное разрешение которого составляло 135 метров на пиксель, хранился в памяти космического аппарата и был передан на Землю 18-19 января. Затем ученые обработали снимок, придав четкости мелким деталям.

24 января 2019

Вселенная — удивительное и странное место, наполненное необъяснимыми явлениями. Одно из таких явлений — информационный парадокс черных дыр, — кажется, нарушает основополагающий физический закон.

Горизонт событий черной дыры считается последним рубежом: попав за его пределы, ничто не может покинуть черную дыру, даже свет. Но касается ли это информации как таковой? Будет ли она навсегда утеряна в черной дыре, как и все остальное?

Прежде всего, надо понять, что информационный парадокс черных дыр не связан с тем, как мы привыкли воспринимать информацию. Когда мы думаем о напечатанных в книге словах, количестве битов и байтов в компьютерном файле или конфигурациях и квантовых свойствах составляющих систему частиц, мы думаем об информации как о полном комплекте всего необходимого для воссоздания чего бы то ни было с нуля.

• Січень 24, 2019
• Катерина Палій
• Опубліковано в Новини

Останнім часом Обрій багато пише про чорні діри, але ми не можемо зупинитися. Наприкінці 2018 року обсерваторія гравітаційних хвиль LIGO оголосила про виявлення найбільш віддаленого і масового джерела хвиль  простору-часу,  що  коли-небудь спостерігалися. Ці хвилі були викликані парами чорних дір, які зіткнулися у глибокому космосі. 

Ці таємничі, невидимі ​​астрономічні тіла, які можуть бути виявлені тільки через їх гравітацію, ми почали спостерігати лише з 2015. Історія нашого полювання на ці загадкові об’єкти сходить до 18-го століття, але вирішальна фаза відбулася у досить темний період людської історії – Другу світову війну.

Концепція тіла, яке б захоплювало світло, тим самим стаючи невидимим для решти Всесвіту, вперше була розглянута натурфілософами Джоном Мічелом, а потім П’єром-Симоном Лапласом у 18 столітті. Вони використовували гравітаційні закони Ньютона для розрахунку швидкості виходу частинки світла з тіла, передбачивши існування зірок настільки щільних, що світло не могло вийти з них. Мічел назвав їх “темними зірками”.