Але разюча схожість складу Місяця і Землі змушує вчених шукати інші варіанти пояснення – так дослідники звернулися до призабутої гіпотези випаровування та вирішили об’єднати її з теорією зіткнення.

Сара Стюарт, професор наук про Землю та планети Каліфорнійського університету у Дейвісі та Саймон Локк, аспірант Гарвардського університету, опублікували свої дослідження у Journal of Geophysical Research – Planets.

Синестія

Нова модель створення Місяця обертається навколо гіпотетичного планетарного об’єкта, який називається синестія. Назва походить від грецького слова “syn”, що означає “разом”, і “Hestia“, богиня впорядкованості та домашнього затишку. Синестія може утворитися, коли в космосі зустрічаються два тіла планетарних розмірів, при зіткненні яких виникає хмара надгарячої пари.

Якщо обидва об’єкти мають досить великий кутовий імпульс (як це роблять більшість планет, що обертаються), виникне шторм планетарного сміття. Він крутитиметься швидко і довго, доки не перетвориться на гігантський диск розплавленої пари у формі пончика, більшого за Кільця Сатурна.

Оскільки гігантський космічний пончик, який продовжує обертатися, не може бути гарячим вічно (як і звичайний їстівний пончик) – він знову конденсується в тверде тіло, поєднуючи шматочки матерії як з оригінальної планети, так і з об’єкта зіткнення.

Злиття теорій

Згідно з попередніми статтями Стюарт і Локка, Земля могла швидко перетворитися на синестію скоро після свого народження приблизно 4,5 мільярдів років тому, після атаки Тейї.

“Місяць утворюється всередині випаруваної Землі при температурах від 4000 до 6000 градусів за Фаренгейтом [від 2,200 до 3300 градусів за Цельсієм] і тисках в десятки атмосфер”.

– Саймон Локк.

Коли синестія почала охолоджуватися, порода на зовнішніх краях пончика стала випаровуватись та конденсуватися у краплі,  падаючи всередину “проливним дощем”. Оскільки ці краплі падали далі в глиб синестії, вони накопичували все більше і більше пари з хмари навколо них, утворюючи серію “міні-місяців” і врешті-решт, самого Місяця. Поки синестія продовжувала охолоджуватись і конденсуватися, Місяць повністю вивільнився із хмари, але залишився на орбіті Землі.

Згідно з цією моделлю, Місяць успадкував свій склад від Землі, але втратив деякі летючі речовини, які швидко випарувалися внаслідок жару від пончика. На думку Стюарта, ця модель адекватно пояснює відмінності у складі Місяця.

Звісно, синестія є тільки гіпотезою, адже подібні об’єкти ніколи не спостерігали у Всесвіті. Але дослідники можуть виявити такі формування у чужорідних сонячних системах, а це дозволить їм підтвердити цікаву теорію.