Космічні апарати запускаються на площину екліптики з практичних причин. Обертання Землі навколо своєї осі надає ракеті деяке підсилення, а це означає, що вона потребує менше енергії, щоб вийти в космос. Чим ближче до екватора відбувається запуск, тим більшим буде підсилення. Було б набагато важче запускати ракети з полярних областей Землі.

Отже, ракети, запущені з Землі, вже рухаються в площині екліптики, і тому вони, як правило, не можуть “побачити” Сонця. Звісно, технічна можливість вийти з цієї площини є, але вона досить складна та забирає багато часу.

Дякуємо, Улісс

Тільки один зонд справді міг побачити полюси Сонця. NASA, ESA та Канадська національна наукова рада співпрацювали над Уліссом, яка закріпився над вершинами полюсів Сонця на відстані майже 322 мільйонів кілометрів. Це вдвічі більше середньої відстані між Землею та Сонцем.

Спочатку відомства відправили зонд до Юпітера. Потім, як тільки він потрапив туди, вони сповільнили його майже повністю, а потім використати гравітацію планети, щоб вивести Улісс з площини екліптики.

Потім він зробив  три величезні петлі навколо Сонця за 15 років, з 1994 по 2009. Улісс подарував нам багато інформації, але жоден з його доступних інструментів не містив камери.

Скласти мозаїку

Саме з цієї причини ми ніколи не бачили жодного знімку сонячних полюсів на власні очі. Так, цього разу ми також не дивимося на фотографію у повному смислі, але дане зображення, ймовірно, є максимально близьким до неї. ESA пояснює:

“Коли космічні апарати спостерігають за сонячною атмосферою, полюси Сонця не можна побачити безпосередньо, але вони збирають дані про все, що потрапляє до їх поля зору, а також сканують атмосферу, яка лежить навколо сонячного диска. Вчені можуть це використовувати, щоб вирахувати появу полярних областей”.

Шматочок за шматочком, відповідно до повільного обертання Сонця, PROBA-2 збирає показники з його частин на екстремальних ультрафіолетових довжинах хвилі, а потім об’єднує їх у реконструкцію Сонячних полюсів. На зображенні можна побачити лінії між “шматочками”, а лінія посередині виникла внаслідок незначних змін у сонячній атмосфері за час, протягом якого проводився збір даних.

Вчені з ESA складають такі зображення з червня цього року, завантажуючи їх в базу даних, щоб потім спостерігати за тим, як змінюються полюси Сонця з часом.

Спираючись на дані, отримані завдяки Уліссу, вчені намагатимуться дізнатися більше про динаміку сонячних явищ у полярних областях, таких як корональні діри, Альвенівські хвилі та хвилі Россбі.

Одіозний Parker Solar Probe від NASA, запущений на початку цього року, вже підлетів до Сонця ближче, ніж будь-який космічний корабель раніше. Але він не збирається покидати площину екліптики.

Для отримання фактичних фотографій нам доведеться зачекати на Сонячний орбітер від ESA, який планується запустити в 2020 році. Він не буде обертатися навколо полюсів, однак наблизиться до тих широт, з яких зможе спостерігати ці загадкові та невловимі регіони.